Хто і коли це придумав, що блюз – це, коли гарній людині погано? Можливо під «погано» мали на увазі дуже конкретний стан, коли стає, ну дуже погано? Можливо… Немає такої файної мелодії, яку б не можна було перетворити на блюз.
Маленький хлопчик, батьки якого колись поїхали з України в Америку, затамувавши подих слухав музичні вправи старшого брата. «Треба вивчитися і мати справжню професію. Музика – це насолода для себе, не більш», – так казали йому батьки.
– Дозвольте мені пограти в вашому магазині? На цьому роялі?
– Ну, спробуй!
Всі хотіли придбати платівки саме з музикою, що грав маленькій віртуоз. «Трохи згодом» його колискова з опери «Поргі і Бес» стала візитівкою блюзу. Ніжна українська колискова і єврейська пісня сплелися, як і два народи, в блюз, хіт, шлягер.
Майка Кауфман-Портніков з дитинства поєднав у собі класику і джаз, українську і єврейську пісню. Вже з дитинства «змушував» музикою посміхатися і мріяти, купувати, навіть те, що не збиралися раніше.
Ні, блюз не є його головним стилем. Він просто має можливість поєднати те, що не можливо поєднати.
Хіба не так у житті? Хіба не саме це викликає бурю емоцій? Хіба не за для цього ми живемо? Хіба не для цього ви прийшли на виступ?
Не зволікайте! Пірнайте легко і з радістю у вирій відчуттів, кайфу і музики.
Блюз – це, коли гарним людям гарно.